Лица Каменца

Ірина. Монолог душі

Володимир Ела

Останнім часом зчаста замислююсь над тим, для чого люди зустрічають одне одного на своєму шляху, проживають разом найкращі моменти спільного життя і через якесь непорозуміння розходяться. Не бажають поступитися своїми принципами, гордістю заради кохання і щастя. Невже любити і бути самому зі своїм «Я» краще?

Коли ми з Ними, вони ревнують нас до всіх, хоча самі не минають поглядом жодної спідниці. Чомусь думають, якщо ХХІ століття за вікном, то нам не потрібна Ваша увага, приємні слова, квіти без приводу, романтичні вчинки. Але ж ні, ми хочемо цього найбільше у світі. Проте закохуючись у Них з часом, уже не чекаємо нічого і живемо сірими буднями від дзвінка і смс до зустрічі. Невже Вам самим не хочеться розбавити вульгарне життя романтикою, щоб потім було приємно згадати? Не Вірю!

Усі думають, а що ж про них подумають інші... Це ж ваше життя, а не "тих інших". Нехай краще заздрять вам і вашій сміливості. Якщо любите, то для чого приховувати?! Радійте цьому! Адже кохання — це найкраще почуття з усіх, воно підносить нас до небес, дає нам крила, штовхає на нові звершення.

Можливо, впустивши можливість одного разу, ви втратите когось найголовнішого в світі і шкодуватимете про це все життя!



Аноним
молодець)
Ответ
Аноним
а можливо ми тим самим захистимо себе від болю
Ответ
Ю. Ю.
постійно захищаючи себе від болю, не матимемо шанс бути щасливими. життя недовге.
Ответ