Лица Каменца

Альона

Олеся Катерина

Ви знаєте, коли по-справжньому починаєш відчувати життя?

Тоді, коли щось знаходиш чи втрачаєш, тоді, коли щось цінуєш чи розчаровуєшся, тоді, коли п'янієш від маленького періоду щастя чи в'янеш від тривог і горя. У всесвіті все дуалістичне, все має початок і кінець, кінець і початок.

Ми живемо за дурними стандартами, етикетами, правилами, які перешкоджають бути нам ближче до тих, кого ми любимо і цінуємо. А не варто! Ніколи не стримуйте своїх почуттів: завжди посміхайтеся, завжди говоріть близьким, що любите їх, завжди пригортайтесь до тих, кого хочете підтримати чи відчути поряд, не соромтесь і не вагайтесь, коли так хочеться просто доторкнутися чи взяти людину за руку...

Завжди, навіть коли не хочете нікого бачити та чути, відповідайте на телефонні дзвінки, завжди, попри всю свою зайнятість, знаходьте вільний час для тих, хто існує у вашому світі. Ми занадто мало цінуємо тих, хто поряд. Ми занадто мало, окрім простого сприйняття людини, намагаємося зрозуміти її, вивчити її риси характеру, її душу. Може, й тому так часто втрачаємо друзів, близьких, коханих.

Франц Кафка писав: «Життя постійно відволікає нашу увагу; і ми навіть не встигаємо помітити від чого». Шкода, а саме так, не вдивляючись у те, що оточує, у тих хто поруч, ми втрачаємо щастя.